Так історично склалося, що ЛГБТ+ люди досі стикаються з численними обмеженнями у різних сферах життя. Однією з таких сфер є донорство крові та її компонентів, де донедавна в українському законодавстві існував ряд обмежень.
Пропонуємо розглянути цю тему детальніше, оскільки в ній багато підводних каменів, які лежать в площині етики та безпеки.
І хоч ми живемо під час війни за демократичні цінності, проте в українському суспільстві досі циркулюють гомофобні наративи, які подекуди звучать доволі гучно.
Українська громадськість in general погано розуміє причини походження гомосексуальності та як влаштована гендерна ідентичність. Найпоширеніший міф з нині наявних – це той, який відносить гомосексуальність до «хвороб» та «форм відхилення».
І хоча такі особисті питання як сексуальна орієнтація не повинні хвилювати нікого, в тому числі й терапевта донорського центру, проте багато медичних працівників залишаються в гомофобному інформаційному полі та можуть керуватися тими чи іншими забобонами чи деякими засторогами.
Важливо зазначити, що донор не зобовʼязаний повідомляти свою сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність, тож можна припустити, що певну кількість донорської крові та її компонентів від ЛГБТ+ людей в усьому світі неодноразово переливали реципієнтам, які про це не здогадуються і не мають жодних проблем.
Але поряд з цим існують певні загрози, які стосуються здебільшого типу сексуальної поведінки. Хоча донор не зобов’язаний посвячувати когось у деталі свого сексуального життя, проте в сучасному протоколі існує пункт, який стосується ризикованої сексуальної поведінки. Згідно з цим пунктом, «особи з ризикованою сексуальною поведінкою, яка може призвести до захворювання серйозними інфекційними хворобами, що передаються через кров», можуть бути недопущеними до донації.
При цьому немає деталізованого опису, який би дозволяв визначити, яку саме поведінку можна назвати «ризикованою». Але можна зробити припущення, що до такої належать:
- Секс без (правильного/своєчасного) використання презерватива.
- Нерегулярне тестування на ВІЛ, гепатити та інші ІПСШ (стосується тих, хто давно не обстежувався).
- Сексуальний контакт з особою з невідомим ВІЛ-статусом у стані зміненої свідомості під дією психоактивних речовин.
Якщо ти маєш постійного партнера, і у вас із ним моногамія – ніяких обмежень немає. Проте якщо у вас відкриті стосунки або ж ти не маєш постійного партнера, обстеження варто проходити обом. Якщо ж ти сам і часто змінюєш партнерів чи практикуєш хімсекс, потрібно здавати аналізи хоча б раз на пів року. Але не раніше, ніж за 3 місяці після ризикованого сексуального контакту.
І хоч перед донацією донорську кров перевіряють на вірусну безпеку, це не привід ризикувати, адже в цьому випадку ти несеш відповідальність не лише за себе, але і за людину, яка може стати реципієнтом компонентів твоєї крові чи препаратів з плазми. Втім сучасний вірусний контроль перебуває на достатньо хорошому рівні і донорів перевіряють на ВІЛ та гепатити (якщо здаєш плазму), а також сифіліс (якщо здаєш цільну кров). Якщо в донора знаходять якесь із перелічених захворювань, його повідомляють про це, а його плазму чи кров вилучають та утилізують.
Не слід сприймати донацію як безплатний скринінг: відповідальне ставлення донора до свого здоров’я – один із факторів, який мінімізує ймовірність зараження через кров.
Тож якщо ти хочеш бути донором, заведи собі постійного партнера з моногамними стосунками. Якщо ж твоє серденько вільне, то або завжди практикуй захищений секс з використанням презерватива, або утримайся від донорства на період сексуально активної фази. І як трохи втихомириш свій запал, здай усі необхідні аналізи і лише тоді йди на донацію.